Коли в народу вiдiбрано iсторичну пам'ять, коли порушено цiлiсть його iсторичного середовища, коли пiд загрозою сама плоть цього народу, бо його дiти повiльно конають пiд мурами АЕС i вiйськових заводiв, тодi останню надiю на виживання зберiгає в собi - мова. Вона пам'ятае все. Вона усувае час, воднораз зливаючи в своему горнилi живi голоси десяткiв поколiнь. Вона огортає порiзнених людей незримою грозовою хмарою спiльного духа, даючи їм силу не просто iснувати - бути. [Оксана Забужко]
Зранку поклав хризантемки до пам'ятника Шевченкові в Києві. Встиг до початку офіціозу. Дуже порадувала велика кількість людей і те, що партійні держаки тримали не стяги своїх партій, а державні прапори. Нарешті політики змогли хоч на якийсь час зрозуміти грань, коли самопіар шкодить спільній справі...