Світ досягає високого рівня добробуту, але чи зростає пропорційно його свобода? З часом ми дедалі більше схиляємося до висновку, що не гроші, а тільки духовна свобода сучасної людини — найвища цінність, найбільше багатство життя. Це те, чого завжди бракує навіть заможним людям. Переважно не здогадуємось, що ми вільні, й тому не вміємо цінувати власну свободу і свободу ближніх. Саме тому так багато розчарованих і спраглих свободи людей в Україні. Хоч би скільки було зароблено грошей і перетворено їх на приватні садиби, машини, речі, горілку чи задоволення — українці традиційно скаржаться один одному на погане життя, погану погоду, неврожай і нікудишню владу. Скинувши тягар негативу на ближнього, побредуть знов, як загнані коні, на щоденну роботу, а після роботи знову метушаться біля своєї господарки або тліють у болоті дрібної пиятики чи біля телевізора, щоб неспокійно переспати ніч, і знову — на роботу.
В неділю хтось за традицією іде до церкви, знову всідається перед телевізором чи тоне в метушні монотонних родинних стосунків або вибирається з компанією на природу. Дні галопують — понеділок, середа, п’ятниця — і тиждень за тижнем проминає в дефіциті часу. Де ж поділась та свобода, про яку говорять філософи й агітують політики? Багатство держави вимірюється не ВВП чи грошима, а часткою вільного часу громадян. Це точний вимір елементарної свободи, звільнення від рабської потреби працювати заради виживання і марноти багатства. Свобода починається зі свободи від влади грошей. А українці завжди заклопотані проблемами виживання й облаштування власної хати. Відома українська працелюбність фатально пов’язана з низькими заробітками, і все це складає замкнене коло неволі, з якого неможливо вирватись до старості, а фізична праця впрягає людину в упряж щоденного обов’язку, скорочуючи час ОСОБИСТОЇ СВОБОДИ. Ми нещасливі, самоприречені до фізичної праці люди. Щоб стати більш-менш вільними, нам треба домогтися від влади скорочення робочого дня, заборони масової понаднормової і нелегальної праці та роботи у вихідні. Щоб менше залежати від грошей, слід законодавчо встановити частку оплати праці хоча б удвічі більшу, ніж практикують у Європі. Не треба бути дурнями, себто сучасними рабами, і погоджуватись працювати за безцінь чи задарма навіть тоді, коли є масове безробіття. Саме це повинні пропагувати народні обранці замість обіцянок мізерного зростання мінімальної платні та соціальних подачок. На жаль, політики свідомо прирікають українців на майже наркотичну залежність від фізичної праці заради прожитку, оберігаючи реальну свободу невеликої частки дуже багатих людей. Ми опинилися в абсурдній ситуації: підтримуємо політичні сили, які позбавляють нас фундаментальної складової сутності свободи. Весь інформаційний простір щодня й щохвилини позбавляє українця свободи бути собою на своїй землі. Абстрактна свобода слова фальшиво уживається з несвободою слова українського. Більшість преси й друкованого чтива подає українцеві іншомовну, чужокультурну й чужоментальну інформацію. Телебачення робить те саме, але до того ж “розважає” українця дебілізуючими ток-шоу. Українські діти змалку дивляться оте телебачення і навіть не уявляють, що означає свобода почуватися в українському культурному середовищі, їхні душі в’януть від споглядання потворних і жорстоких персонажів чужих мультиків, а пропаганда збочень виховує відчуження від батьків. Українські господині приречені витрачати години на споглядання безглуздих серіалів, занедбуючи дітей і лаючи зовсім не схожого на супермена чи олігарха голову сімейства, опускаючи його авторитет разом із родинною перспективою. Телебачення краде українську свободу, тому дивитись його неможливо, але його дивляться з трагічними обличчями невільників, бо іншого телебачення немає. Відомі люди подбали про це з бізнесовою метою — позбавити українця свободи національного життя і перетворити його на безвольну робочу істоту. Чи має українець свободу душі? Замість духовної свободи йому пропонують ерзац свободи вірувань, терпимість до статевих збочень і пропаганду всякої нечисті (упирів, ворожбитів і відьом). Доки українець не задумається над сенсом свободи віри як духовної єдності з предками й Творцем, єдиної української церкви не буде. Міжконфесійна ворожнеча свідчить про відсутність віри у заповіді Христа. Є чимало українців, які розмовляють українською, але за своїм символом віри не є українцями і їх не можна зараховувати до українського етносу. А ті, які вимушено говорять російською чи іншою, але мають українську віру, повернуться в лоно етносу. Свобода вільно говорити рідною мовою і свобода звертатися українською до Бога за обрядом батьків — це доступно далеко не всім українцям. Але національна свобода — єдине, що кожен українець може і повинен здобувати сам, маючи віру в Україну й дотримуючись своєї традиції, поважаючи й люблячи іншого українця. Чи готові українці взяти свою свободу і разом з нею щоденний обов’язок захищати її словом та дією?
Володимир Базилевський. Замінований рай
Мова: Українська Рік видання: 2018 Кіл-ть сторінок:...
Цей день в українській історії
27 січня 1891
Народився Тичина Павло Григорович, український поет-модерніст («Сонячні кларнети», «Замість сонетів», «Чуття єдиної родини»), державний діяч (голова Верховної Ради УРСР, 1955—59)
27 січня 1839
Народився Чубинський Павло, український етнограф і фольклорист, автор слів Державного Гімну України (†1884)
27 січня 1790
Народився Гулак-Артемовський Петро, український поет, байкар («Пан і собака», «Солопій та Хівря», «Тюхтій та Чванько»)
27 січня 1904
Народився Довгаль Олександр Михайлович, українськийграфік († 1961)
27 січня 1911
Народився Гончар Іван, український скульптор, маляр, графік.
27 січня 1760
Пішов з життя Микола Данилович Ханенко, державний діяч Гетьманщини, генеральний хорунжий, дипломат (* 1693)
27 січня 1927
Народився Тихий Олекса, український дисидент і правозахисник — педагог — мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи (†1984)
27 січня 1992
Україна встановила дипломатичні відносини з Канадою та Португалією
27 січня 1992
Зімбабве визнала незалежність України
27 січня 1920
Усеукраїнський ревком ухвалив увести на Україні дію законів РСФСР
27 січня 1919
Махновці і більшовики взяли Катеринослав (Дніпропетровськ)
27 січня 1919
У Києві оголошено про возз'єднання Східної Галичини з Україною
27 січня 1924
Київська міськрада ухвалила установити в місті пам'ятник Леніну
27 січня 1937
У СРСР арештований болгарський революціонер, колишній голова Раднаркому України Християн Раковський
27 січня 1944
Перший Український фронт почав Рівненсько-Луцьку наступальну операцію
27 січня 1944
Заснування нагород Української повстанської армії
27 січня 1860
Вперше опубліковане повне видання «Кобзаря» Тараса Шевченка
Юрій КИСЕЛЬОВ,
заступник голови Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка, кандидат географічних наук
На Луганщині є кіл...
Â
Українці переконалися в необхідності контролювати владу і водночас пересвідчилися в тому, що це майже неможливо. Доведеться шукати вразливі больові т...
Видавництвом "СМОЛОСКИП" у 2007 році було видано книгу Олекси Тихого, в'язня сумління, якому не пощастило вийти живим з перевиховних таборів радянського період...