9 листопада 1976 року десять громадян України відкрито виступили на захист прав та свобод людини і громадянина, захист українського національного права. Важливість цієї події для розвитку та утвердження в Україні демократичних засад важко переоцінити. Від того дня можна відраховувати час неперервної відкритої боротьби найбільш свідомої частини суспільства, дійсної еліти українського народу, за політичні свободи громадян, демократичні та національні права народу, утвердження гідності людини та її права на свободу вибору – чого б це не стосувалося.

Звернемось до історії – як це було, що це було?

У 1975 році у Гельсінкі (Фінляндія) відбулася нарада 35 країн Європи, США і Канади з питань безпеки і співробітництва у Європі, на якій був прийнятий Заключний акт Гельсінської наради. Як складова частина Заключного акту була прийнята Загальна декларація прав людини ООН 10.12.1948. Матеріали наради швидко стали набутком громадськості, оскільки були надруковані в газеті «Известия», наклад якої був 9 млн.

Представники демократичної інтелігенції з Москви та Києва – видатні особистості Андрій Сахаров, Юрій Орлов, Петро Григоренко, Микола Руденко вирішили зробити реальний крок в бік демократизації в СРСР і у травні 1976 року створили Московську Гельсінську групу. Зауважимо, що їх було лише четверо і вони не чекали, поки їх буде –надцять, чи стонадцять. І не було жодної певності у тому, що слова керівника Союзу РСР Л.Брежнєва про демократизацію в СРСР щось означають. Я пам’ятаю ті часи. Дуже помітним був переляк влади. Коментар офіційної преси мав силу і завзяття дев’ятого валу і наводив на думку, що відбулася масштабна і катастрофічна для влади подія. Їх було лише четверо, про що ми і здогадуватись не могли, але вони сприймалися як легіон. Якою ж жалюгідною була ця влада, що так злякалася мужнього кроку чотирьох. Якими жахливими і огидними стали судоми того страху.

У листопаді 1976 року десять українців створили Українську групу сприяння виконанню Гельсінських угод.

Керівником групи обрали Миколу Руденка (1920 р.н., родом з Луганської обл.), учасника і інваліда Другої світової війни, нагородженого орденами і медалями, талановитого письменника, поета, філософа.

Координатором між Українською і Московською групами став генерал Петро Григоренко (родом із Запорозької обл.).

До групи входили:

Бердник Олесь від Києва (1927 р.н., родом з Херсонщини), учасник Другої світової війни, письменник-фантаст;

Кандиба Іван від Львова (1930 р.н.), юрист, адвокат;

Лук’яненко Левко від Чернігова (1928 р.н. родом з Чернігівщини), адвокат, юридичну освіту отримав в Московському держуніверситеті ім. Ломоносова;

Маринович Мирослав від Львова, (1949 р.н., родом зі Львівщини), здобув вищу технічну освіту, письменник, публіцист;

Матусевич Микола – Київщина (1947 р.н.), історик, освіта – держуніверситет ім. Т.Шевченка (Київ), письменник, публіцист;

Мешко Оксана – Київ (1905 р.н., родом з Полтавщини), педагог;

Строката Ніна – Одеса (1926 р.н.) освіта – Одеський медуніверситет, мікробіолог;

Тихий Олекса – Донецьк (1927 р.н., родом з Донеччини), педагог, учитель української мови.

Про свою появу група заявила двома документами: Декларацією Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод і Меморандумом №1.

Преамбулою до Декларації було взято статтю 19 Загальної декларації прав людини ООН:

Кожна людина має право на свободу переконань і вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватись своїх переконань і свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими способами і незалежно від державних кордонів.

У лютому 1977 відбулися перші арешти. У Москві арештували Орлова, Гінзбурга і Щаранського, у Києві Руденка і Тихого (12 і 15 років неволі). У Києві, замість арештованих, до групи вступили Віталій Калениченко з Січеславщини та Василь Срільців з Івано-Франківщини. На заміну арештованим навесні 1977 Матусевичу та Мартиновичу (по 12 років неволі) до Групи прийшли кияни Ольга Гейко та Петро Вінс. У мого сусіди пастора Георгія Вінса, який сидів у тюрмі за релігійні переконання, був син Петро, напевно, то саме він увійшов до Гельсінської групи. У 1978 був заарештований і ув’язнений Левко Лук’яненко (10 р. тюрми та 5 р. заслання, перед тим він був засуджений у 1961 до страти, яку замінили на 15 р. ув’язнення за створення підпільної організації –Українська робітничо-селянська спілка. На волю вперше вийшов у 1976, вдруге – у 1988).

Гельсінська група поповнювалась до 1984 року. Через арешти і суди пройшла 41 особа. У 1977 вигнали за кордон і позбавили громадянства Петра Григоренка. Ніну Строкату та її чоловіка Святослава Караванського після закінчення їх термінів ув’язнення теж випустили за кордон. За період ув’язнення від 1977 до 1988 довели до самогубства Михайла Мельника, у 1980 в Кучині на Уралі кати замордували Андрія Турика, 1983 року – Михайла Курку, у 1984 гинуть у неволі учитель Олекса Тихий, поет Юрій Литвин, правозахисник Валерій Марченко, у 1985 видатний поет, за чутками – кандидат на присудження Нобелівської премії у галузі літератури, Василь Стус. Того ж року відступився від побратимів по боротьбі Олесь Бердник. У 1987 виїхав за кордон із заслання Микола Руденко. Отже, втрати Гельсінської Групи на 1988 рік були значними.

Відроджувати Групу взялись політв’язні, які потрапили до неї пізніше, а на волю вийшли раніше – це В.Чорновіл, М.Горинь, З.Красівський, С.Хмара. Група ініціаторів на чолі з В.Чорноволом створила нову організацію – Українську Гельсінську Спілку (УГС) і у березні 1988 Левку Лук’яненку, який на той момент ще знаходився на засланні, було запропоновано стати головою її Виконавчого комітету. У 1991 Л.Лук’яненко став автором тексту Акту проголошення незалежності України. Відбулось!

Боротьба за гідність і права людини продовжується і донині, але ми з вдячністю і захопленням звертаємо свої погляди у не такий вже й далекий 1976-й. Пишаємось тими першими десятьма шляхетними апостолами правди і честі, їх наступниками, які своїм викликом системі ціною волі, а для багатьох – ціною власного життя, захистили гідність цілого народу, народу України.

За матеріалами Відозви «З нагоди 31-ї річниці УГГ», прийнятої на конференції до 15-річчя УАГУ. 10.11.2007

Підготувала Ольга Пугач.

Консультативна допомога в’язнів сумління

Куценка Г.П. та Доценка Р.І.