"Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мiй народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?" [Михайло Коцюбинський]
Теофіл ВИНОГРАДНИК, почесний член Національної спілки краєзнавців України Культуру кожного народу творять не тільки фахівці… Творить її, ту культуру, кожна людина, яка має духовну потребу бути творчою. Святослав Гординський
Серед громадських товариств України найпопулярнішою була “Просвіта”. Вона започаткувала перетворення Галичини на загальноукраїнський центр національного відродження. Завдяки просвітницькому рухові, натхненному Львівським осередком і Науковим товариством ім. Тараса Шевченка, у краї створювали читальні “Просвіти”.
Активними осередками на Снятинщині були читальні в селі Прутівка (заснована 1884 року, голова Іван Сандуляк — громадський діяч, поет, досвідчений хлібороб) і в селі Устя (голова — письменник Дмитро Солянич). Відомими просвітянами були Кирило Гаморак із Стецеви, Григорій Запаринюк із Волчківців, Ярослав Барнич із Балинців, Порфирій Бажанський з Белелуї, Михайло Бажанський зі Снятина. Активним членом “Просвіти” був Іван Кейван — графік, живописець, мистецтвознавець, учасник світових виставок українського мистецтва у Детройті (США) й Торонто (Канада). Численні читальні “Просвіти” підготували ґрунт для створення філії “Просвіти” на Снятинщині. Її засновниками були Василь Стефаник, Михайло Вахнюк, Тодор Личук, Семен Бодчук, Іван Гоїв, Олена та Іван Голубовичі. Сто років тому, 1909-го, головою новоствореної філії обрали Василя Равлюка. Він народився 7 вересня 1872 року в селі Орелець. Після закінчення народної сільської школи батьки віддали його до Коломийської гімназії, де він заприятелював із Василем Стефаником, Лесем Мартовичем, Іваном Семанюком (Марком Черемшиною). 1887 року вони створили таємний гурток, члени якого “готували себе до культурно-освітянської роботи на користь рідного народу”. У вільний час ходили селами Снятинщини й Коломийщини, збирали фольклор, читали твори Тараса Шевченка, Івана Франка, долучали селян до активного громадсько-культурного життя. У гімназії, довідавшись про нелегальну агітаційну роботу учнів, виключили їх із закладу. Лесь Мартович і Василь Стефаник перейшли на навчання до Дрогобицької гімназії, Василь Равлюк — до Станіславської, а згодом — до вчительської семінарії. Там він став членом польського соціалістичного товариства. У семінарії В. Равлюк знов організував таємний гурток. Поліція дізналася про це, однак не зібравши відповідних доказів під час слідства, не змогла заарештувати студента. Тож 1895 року він закінчив із відзнакою семінарію, та знайти роботу за спеціальністю не міг. Лише після тривалих клопотань його взяли на роботу вчителем у Радехові на Львівщині, де він продовжував громадську діяльність — заснував читальню “Просвіти”, чоловічий хор і драматичний гурток. 1900 року до В. Равлюка приїхав житель Волчківців на Снятинщині Грицько Запаренюк із пропозицією мешканців цього села обійняти посаду управителя школи, де на той час працювало лише двоє вчителів. Із приходом В. Равлюка школа розширилася до чотирикласної, кількість учителів збільшилася до восьми, тут навчалися всі діти села. Василь Равлюк прищеплював учням любов не лише до навчання, а й до фізичної праці. Заклав при школі дослідну ділянку, сад, пасіку — вчив дітей рільництва, садівництва, бджолярства. Створив шкільний та церковний хори. Його великою домашньою бібліотекою, в якій було багато етнографічних матеріалів, користувалися не лише учні, а вся сільська громада. Одна з найбільших бібліотек була також у юриста й письменника Марка Черемшини, активіста “Просвіти”. По його смерті, згідно із заповітом, бібліотека перейшла у власність сина Василя Стефаника Семена. В. Равлюк створив курси для неписьменних селян. Його новації й пропозиції щодо просвітницького руху й навчального процесу підтримували авторитетні й освічені педагоги — Іван Федорак, Михайло Клітецький, Володимир Хронович, Михайло Стрілецький. Недарма письменник С. Колесник зазначав: “Там, де вмирає школа, там вмирає село, бо школа — то Храм душі і святості. Школа — це загата, що тримає людей у селі. Дерево, що не знає неврожайних сезонів, бо щоліта дає плоди. Процвітання шкіл — це велика державна політика!” На всіх конференціях у повіті В. Равлюк виступав українською мовою. Його почали наслідувати інші вчителі. Просвітницька робота дала результат. Уже 1911 року філія “Просвіти” налічувала 30 читалень, які проводили постійну культурно-освітню роботу. Лише за два роки показали 21 театральну виставу, провели 27 лекцій, а ще й святкування днів народження Т. Шевченка, М. Шашкевича інших видатних українських постатей. 1912 року заступником голови Снятинської “Просвіти” обрали Марка Черемшину, який багато зусиль доклав до її розвитку. 1913-го філію очолив Василь Стефаник, до неї входили В. Равлюк, І. Голубович, А. Онищук, В. Полятинський. Селяни, бажаючи навчитися читати й писати, вступали до “Просвіти”. У 1911—1914 роках разом із В. Стефаником і М. Черемшиною В. Равлюк організовував на Снятинщині відзначення ювілеїв діячів культури й 40-річчя літературної діяльності Івана Франка, який гостював у нього у Волчківцях. Іван Франко неодноразово виступав з доповідями “Про урядові та народні газети”, “Про школи народні та становище українського вчителя”. Учительство повіту обрало В. Равлюка шкільним інспектором, а громадяни — послом до парламенту ЗУНР у Станіславі. 1919-го румунська влада звільнила В. Равлюка і його дружину Анну з учительських посад. За виступ проти польської окупаційної влади 1920 року його заарештували, сім’ю виселили зі шкільного будинку. Лише завдяки клопотанням Василя Стефаника Равлюка звільнили з-під варти. В. Равлюк працював головою просвітянської філії у Снятині майже 30 років. Крім роботи у “Просвіті”, писав публіцистичні та науково-педагогічні статті “Василь Стефаник”, “Марко Черемшина”, “Лесь Мартович”. Стефаника та Равлюка як активних членів загальні збори товариства “Просвіта” у Львові 25 грудня 1925 року назвали почесними членами. Під час вручення В. Равлюку грамоти Марко Черемшина сказав: “Все ішли ви прямо і тільки шляхом праці для свого народу, не відступаючи убік ані на крок, хоч той прямий ваш життєвий шлях був терновий. Ви ніколи не кривили душею і ніколи не запорошили Кобзаревого заповіту: ви вірно і відважно стали найліпшим сином цієї землі, її сіллю, її пшеницею”. Відновлено роботу Снятинського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка лише 1999 року завдяки відомому педагогові, поетові, краєзнавцю Мирославові Попадюку, яке він очолює ось уже 20-й рік. М. Попадюк на рідній Снятинщині 22 роки директорував у школах, 12 літ завідував районним відділом освіти. Видав збірки поезій “Великдень”, “Різдво”, “Веселий букварик”, “Промінець”, “Імена”, “Скарби”, “Покутська хрестоматія” та ін. Лауреат літературних премій імені Марійки Підгірянки, імені Марка Черемшини, почесний член “Просвіти”, нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України та медаллю “Будівничий України”. Активний громадський діяч, учасник національно-духовного відродження краю, очолює клуб “Молода Просвіта”, редактор багатьох літературно-педагогічних видань. За час роботи “Просвіти” в районі виросло чимало активних членів, серед яких Григорій Дутчак, Петро Корж, Марія Фуштор, Ярослав Руданець, Іван Грекуляк, Руслана Кіреєва, Володимир Карий, Ярослав Романюк, Василь Харитон, Роман Касіян, Дмитро Мохорукта інші. Відомий журналіст, краєзнавець, головний редактор журналу “Снятин” Василь Харитон упорядкував і написав передмову до книжки “Василь Равлюк. Спогади про “Покутську трійцю”. Враховуючи великі заслуги Василя Равлюка в заснуванні та діяльності “Просвіти” на Снятинщині, виконком Волчківської сільської ради назвав одну з вулиць села його іменем. До 100-річчя створення “Просвіти” Снятинська райдержадміністрація, виконком районної ради і правління “Просвіти” встановлять на приміщенні Волчківської школи меморіально-барельєфну дошку Василеві Равлюку, яку виготовив відомий на Прикарпатті член Національної спілки художників України Володимир Довбенюк.
Твір відомого правозахисника Олекси Тихого Думки про рідний донецький крайЯ уродженець і мешканець Донеччини. Маю 46 років від народження. Вчився в радя...
IВАН ФРАНКО: "ОДВЕРТИЙ ЛИСТ ДО ГАЛИЦЬКОЇ МОЛОДЕЖІ"Те, що я хочу сказати Вам, мої молоді приятелі, таке велике й радісне і заразом таке важке та прикре, щ...
