Знищити нашу мову неможливо - це те саме, що запломбувати Нiагару!
[Лесь Танюк]

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Оксана 15-06-2009
„Просвіта” чи не єдина в Україні громадська організація державотворчого...
Написав Оксана 17-02-2009
2017-01-01-15-46-20 У 1999 році 30-ю сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО ухвалено рішення про щорічне...
Написав Оксана 26-11-2008
Про відзначення 140-річчя Товариства „Просвіта”Товариство „Просвіта”...
Написав Оксана 23-10-2008
27 жовтня ц.р. Всеукраїнське товариство „Просвіта” ім. Тараса Шевченка...
Написав Анатолій Пікуль 15-05-2008
Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій, Щоб лани...
Написав Анатолій Пікуль 04-02-2008
У Національному художньому музеї країни в Києві вперше за чотирнадцять років...
Фільми Івана Кавалерідзе в столичному кінотеатрі «Київ» Друк e-mail
Написав Тарас Ковальський   
П'ятниця, 06 квітня 2012, 17:06

Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року

Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка та Державного агентства України з питань кіно.

Згадане Державне агентство вже долучилося до виходу книги

«Українське німе/Класика українського німого кіно/Ukrainian Re-vision/Ukrainian Silent Film Classics (ВУФКУ 90 років)».

У книзі розповідається і про Івана Кавалерідзе (матеріал Сергія Тримбача про фільм «Перекоп»). У цій кінострічці знялися актори: Степан Шагайда, Іван Твердохліб, Василь Красенко, Оксана Підлісна, Сергій Мінін, Семен Свашенко, Катерина Осмяловська,

С. Васютинський, М. Астаф’єв, О. Еммануель

ІВАН КАВАЛЕРІДЗЕ (КХВАРІДЗЕ) народився 26 квітня 1887 р., помер 3 грудня 1978 р. Його тітка Іулита – дружина київського художника Сергія Мазаракі. Іван Кавалерідзе в Києві вступив до приватної гімназії Валькера (навчався там разом з Олександром Архипенком).

1906 року Кавалерідзе вступив на скульптурне відділення Київського художнього училища (майстерня учня Миколи Мурашка Федора Балавенського).

«1909 року за рекомендацією артиста Київської опери Оскара Каміонського Кавалерідзе їде до Петербурга, де вступає до Академії мистецтв, у майстерню знаменитого скульптора Іллі Гінцбурга», – розповідає в книзі кінознавець Сергій Тримбач.

У Парижі Кавалерідзе навчається у скульптора Наума Аронсона (спілкується з Огюстом Роденом, Клодом Дебюссі).

1911 року Кавалерідзе був запрошений оформлювати фільми московського кіноательє Тімана й Рейнгарда, що знімало кінострічки в Києві. Йдеться про Золоту серію режисерів Якова Протазанова та Володимира Гардіна Відхід великого старця (1912), Ключі щастя, Розбита ваза, Ноктюрн Шопена, «Как хороши, как свежи были розы» (всі – 1913 року), Анна Кареніна, Гнів Діоніса, Крейцерова соната, «Енвер-паша, зрадник Туреччини» (всі – 1914 року), Війна та мир (1915). Ранньоавангардистський журнал Безкровне вбивство (1915).

«На спорудженні пам’ятника (Тарасові Шевченку, в м. Ромни. – Прим.) Кавалерідзе звертає увагу на каменяра Степана Шкурата, який згодом завдяки йому стане видатним українським кіноактором і зніметься мало не в усіх фільмах митця» (тут і далі – цитати з книги. – Прим.).

«1927 року Зиновій Свідерський, заступник голови ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління), з яким Кавалерідзе був знайомий іще з Ромен, запросив його режисером на Одеську кіностудію. Перший фільм Кавалерідзе – епічне полотно Злива (Офорти до історії Гайдамаччини, 1927) інспіроване постановкою Гайдамаків Тараса Шевченка в театрі Леся Курбаса…».

Оператором фільмів Івана Кавалерідзе був Микола Топчій.

Штурмові ночі (1931) – фільм про Дніпрогес

Коліївщина (1931 рік): асоціативний монтаж

«1934 року Кавалерідзе переїжджає до Києва на кіностудію Українфільм, де 1936 року знімає свою найвизначнішу роботу Прометей…»

Кавалерідзе в 1937-1938 роках фільмує стрічки Наталка-Полтавка та Запорожець за Дунаєм… (жанр кіно опери. – Прим.).

Стожари – короткометражна агітка (1939), знята Кавалерідзе не за власним сценарієм.

«1941 року Кавалерідзе відправляється в кіноекспедицію в недавно окуповані СРСР західноукраїнські землі на зйомки фільму Пісня про Довбуша». Згодом офіційна інформація свідчила про поневіряння учасників експедиції. «Однак у мемуарній дилогії На білому коні – На коні вороному українського письменника Уласа Самчука, що був редактором всеукраїнської газети Волинь, – цей епізод виглядає не так драматично: в Рівному, де в той час перебувала ставка німецького командування східним фронтом, знімальній групі Кавалерідзе, яку після з’ясування обставин було випущено з-під арешту, забезпечили комфортний побут і відпочинок (вірогідно, клопотами представників ОУН-мельниківців у місцевій цивільній адміністрації). Відтак Самчук, який згодом одружився з асистенткою Кавалерідзе Тетяною Праховою, навіть відвідав його в окупованому Києві, де той підтримував зв’язки з українською інтелігенцією, що тимчасово повернулася з еміграції до України (Олегом Ольжичем, Оленою Телігою)».

«Повернувшись до Києва, Кавалерідзе стає головою Комітету у справах мистецтва Київської міської управи, цивільного органу місцевого самоврядування, контрольованого ОУН (мельниківці). До початку 1942 року, коли гестапо затримало голову Управи (бургомістра) Володимира Багатія й знищило його разом з представниками української інтелігенції в Бабиному Яру, зусиллями управи в Києві було поновлено постачання електрики й харчів, роботу міського транспорту, започатковано низку культурницьких інституцій і видань. Кавалерідзе брав участь у невдалих спробах налагодження кіновиробництва на Київській кіностудії».

Кавалерідзе приступив до зйомок фільмів Григорій Сковорода (1959) про життя видатного українського філософа та Повія (1961) за романом Панаса Мирного.

МИКОЛА ТОПЧІЙ – оператор (17 грудня 1905 – 1973)

Дебютував як оператор у фільмі Поєдинок 1927 року.

Операторську практику (після закінчення кінотехнікуму) Топчій проходив на зйомках режисерського дебюту Івана Кавалерідзе – фільму Злива, головним оператором якого був метр української кінооператорської школи Олексій Калюжний. Актори в фільмі ставали живими горельєфами.

Топчій «…фільмує такі стрічки, як Вогненна помста (1930) Дмитра Ердмана, Вовчий хутір (1931) Олександра Штрижака-Штейнера, Ескадрилья № 5 (1939) і Вітер зі Сходу (1940) Абрама Рома та пригодницьку мелодраму Едуарда Пенцліна Винищувачі (1940). 1935 року Микола Топчій разом з режисером Михайлом Каростіним приступив до зйомок фільму Ревізор за Гоголем, сценарій якого був замовлений Українфільмом Михаїлу Булгакову. Булгаков переробляв сценарій чотири рази під тиском редколегії кіностудії й зрештою мусив погодитись на варіант сценарію редколегії, в якому мало що залишилось від його первісного задуму. Проте зйомки фільму, в яких були заангажовані Сергій Мартінсон, Гнат Юра, Наталія Ужвій, були припинені 1937 року після розгромного виступу Олександра Довженка в московському Домі кіно, суть якого зводилася до звинувачень режисера у ‘формалізмі’». [aбзац] «Навесні 1941-го Микола Топчій із режисерами Віталієм Кучвальським та Володимиром Ігнатовичем виїхали до Дрогобича на натурне фільмування картини Івана Кавалерідзе Борислав сміється за повістю Івана Франка, де їх спіткала війна».

В окупованому Києві Топчій «…береться за зйомки документального фільму Київ, спотворений більшовиками та пропагандистського художнього фільму Галя їде до Німеччини …».

«…1957 року Топчій фільмує комедію Штепсель женить Тарапуньку за участю популярних українських коміків Єфима Березіна та Юрія Тимошенка, виступає оператором фільму Марка Донського Дорогою ціною, відзначеного Британською кіно академією як кращий зарубіжний фільм 1958 року, знімає стрічки Лілея (1958), Молочний шлях (1959), На крилах пісні (1961), Роки дівочі (1961) та Бухта Єлени (1963)».

ГРИГОРІЙ ДОВЖЕНКО – художник-постановник (22 квітня 1899 – 21 квітня 1980).

«В Акмолінську (нині – Астана) 1916 року Григорій Довженко вступає на Курси красних мистецтв, де навчається реалістичного живопису у викладачів передвижницького штибу».

Вчився в Одесі в майстерні професора Данила Крайнє ва, згодом – з 1925 року – переводиться на факультет монументально-прикладного мистецтва до майстерні професора Григорія Комара (це Одеський політехнікум образотворчих мистецтв, пізніше – Художній інститут. – Прим.) – художника-бойчукіста, фахівця з живопису Ренесансу».

Г. Довженко: «Грає епізодичну роль у фільмі Бориса Тягна Охоронець музею (1930) й оформлює фільми Перекоп Івана Кавалерідзе та Право батьків Віри Строєвої».

СТЕПАН ШАГАЙДА (ШАГАЙДИН) – актор (9 січня 1896 – 12 січня 1938).

Режисер Олексій Швачко висловив версію, що Шагайда був служкою митрополита Андрея Шептицького. «Згодом через хворобу Шагайду було відправлено на лікування до Почаївської Лаври й віддано в ченці. В лаврі хлопець зцілився й вивчив основи іконопису».

Кийдрамте – експериментальний театр Леся Курбаса.

Шагайда: «…1922 року вступає в четверту майстерню новоствореного Курбасівського театру Березіль. Тут він працює шість сезонів над ролями у спектаклях Газ Георга Кайзера, Джіммі Гіґґінс Ептона Сінклера, Комуна в степах Миколи Куліша, Жакерія Проспера Меріме, Пролог Леся Курбаса і Степана Бондарчука, Бронепоїзд 14-69 за п’єсою Всеволода Іванова, Король розважається Віктора Гюго».

Шагайда знявся в фільмах: Вендетта (к/м, реж. Лесь Курбас, 1924 р.), Вася-реформатор, в головній ролі в фільмі Людина з лісу режисера Георгія Стабового, в фільмі Стабового Перлина Семіраміди (епізодична роль, 1929 р.), Мертва петля (епізодична роль, 1929 р., реж. Олександр Перегуда), П’ять наречених (епізодична роль, реж. Олександр Соловйов, 1930), Перекоп (епізодична роль), Охоронець музею (епізодична роль, реж. Борис Тягно, 1930 р.), Іти заважають (епізодична роль, реж. Георгій Стабовий, 1930 р.).

«Від 1928 й до 1935 року Шагайда задіяний виключно в кіно. 1931 року соратник Леся Курбаса, режисер-новатор Фавст Лопатинський запрошує Шагайду на головну роль Устима Кармелюка в своєму визначному фільмі Кармелюк. Наступні стрічки 1931-1932 років, у яких Шагайда виконував головні ролі, – Фронт Олександра Соловйова, Чатуй Павла Долини, Висота № 5 Фавста Лопатинського, - були зняті в традиціях агітпропа з метою пропаганди колективізації та індустріалізації».

Шагайда знявся в фільмі Іван (1932), операторами фільму стали Данило Демуцький та Юрій Єкельчик.

1935 рік – «Шагайда повертається в театр (Харківський український драматичний театр ім.. Т. Г. Шевченка), далі продовжуючи зніматись у кіно. Після другорядних ролей у Останньому порту Арнольда Кордюма та Кришталевому палаці Григорія Гричера-Чериковера (обидва – 1934) Шагайда знімається в головній ролі в фільмі Довженка Аероград. … 1937 року Шагайда знімається в музичних комедіях Багата наречена Івана Пирєва та Запорожець за Дунаєм Івана Кавалерідзе».

Актора було розстріляно 16 січня 1938 року.

ІВАН ТВЕРДОХЛІБ – актор (24 квітня 1899 – 16 жовтня 1986).

«Народився в селі Довжик на Харківщині. По закінченні громадянської війни 1921 року Твердохліба командирують на клубно-інструкторські курси, де в 1921-1923 роках читав лекції режисер-новатор Лесь Курбас. Після закінчення курсів 1923 року Твердохліб вступає до Харківського народного театру імені Т. Г. Шевченка».

З 1930 року – Твердохліб на шість років йде в кінематограф: Зірвані дні Олександра Соловйова (епізодична роль), головна роль у фільмі Перекоп, згодом два фільми Кавалерідзе 1931 року – Штурмові ночі, Коліївщина (ранньозвуковий фільм). «Протягом 1930-х років Твердохліб знімається у чотирнадцяти фільмах, здебільшого в епізодичних ролях, на Одеській, Київській кінофабриках та на російській кінофабриці Межрабпомфільм».

1936 рік – Твердохліб запрошений на головну роль у фільмі Прометей.

«Після Прометея Твердохліб знову повертається в Одеську Держдраму, де стає провідним виконавцем характерних і комедійних ролей: дід Єфим (97), дворецький Мальволіо (Дванадцята ніч), Солопій Черевик (Сорочинський ярмарок), Панталоне (Дурисвіт), Тев’є (Тев’є-молочник). Очевидно, в кінці 1930-х Твердохліба піддано репресіям чи принаймні забороні зніматись. В другій половині 1950-х років він повертається в кіно. Найвизначніша роль цього періоду – Івана Котигорошка у фільмі Марка Донського Дорогою ціною (1957), який було відзначено Британською кіноакадемією як кращий зарубіжний фільм у 1958 році».

ОКСАНА ПІДЛІСНА – акторка. Дати життя невідомі.

«…знялася у вісімнадцяти фільмах. 1924 року закінчила Одеський кіотехнікум ВУФКУ (перший випуск). Дебютна роль… – в короткометражці Леся Курбаса Вендета (1924), включеній в перший номер кіножурналу Маховик, до якого також увійшов ще один фільм за участю актриси За чорне золото Акселя Лундіна. У 1925-1926 роках Підлісна знімається в короткометражці одного з засновників українського кінематографу Петра Чардиніна Винахідник та в повнометражних стрічках Пантелеймона Сазонова Димівка та В пазурах радвлади». [абзац] «Імовірно, Підласна одружується з режисером Одеської кінофабрики ВУФКУ Львом Шеффером, який 1925 року перевівся на роботу в сов кіно, і разом з ним переїздить до Москви. З 1926 року вона знімається на російських кіностудіях Госкіно та Сов кіно в головних ролях у фільмах Шеффера Вітер (1926), Красуня Харитя та Шлях на Дамаск (обидва – 1927 року), На повороті (1929). 1928 року Підлісна знімається в стрічці Велике горе маленької жінки (1929) Марка Терещенка вже в епізодичній ролі. Імовірно, 1930 року повертається до Одеси, де знімається в картинах Зірвані дні Володимира Соловйова, Перекоп Івана Кавалерідзе, Тобі дарую Василя Радиша, Людина з містечка Григорія Рошаля – здебільшого в ролях другого та третього планів».

«1931 року Підлісна грає в фільмах Вовчий хутір та Зореносці Арона Штрижак-Штейнера та Смачного Ханана Шмайна. В обидвох фільмах було задіяно видатних акторів Амвросія Бучму, Миколу Надемського, Петра Масоху, отже, в цей час Підлісна була актрисою першого ешелону Одеської кіностудії. Останню роль в кіно Підлісна зіграла в забороненому історико-революційному фільмі Остання ніч (1933-1935) Михайла Капчинського, директора фільму Броненосець ‘Потьомкін’ Сергія Ейзенштейна. В середині 1930-х років актрису репресовано».

 

 

 

 

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"

Цей день в українській історії

5 січня 1880
Народився Верховинець Василь Миколайович († 1938), український композитор, мистецтвознавець, дослідник украінського танцю

5 січня 1834
Народився Руданський Степан Васильович, український поет

5 січня 1977
Заарештовані лідери Української Гельсінкської Спілки Микола Руденко і Олекса Тихий.

5 січня 1935
Арештовано Бориса Антоненко-Давидовича

5 січня 1870
Почався страйк львівських друкарів — перший робітничий страйк в Західній Україні.

5 січня 1918
УНР випустила в обіг перші українські банкноти з написами українською, російською, польською та єврейською мовами.

5 січня 1585
Засновано Ставропігійне Братство у Львові.

Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

©2007 - 2024 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця