Мова - далеко не тiльки "засiб спiлкування", тобто передачi "вже готових думок", як нас усiх учили в iмперськiй школi. Куди серйознiша її мiсiя - бути способом народження тих думок: коли "нема мови", людинi просто-напросто "нема чим думати" [Оксана Забужко]
Роль вузівських осередків «Просвіти» у впровадженні української мови як державної у навчально-виховний процес ВНЗ
Товариство «Просвіта» засноване 8 грудня 1868 р. у Львові. Його першим головою було обрано професора академічної гімназії, композитора А.Вахнянина. Згідно з першим статутом, «Просвіта» вважалася науково-просвітницькою організацією. Найширшою ділянкою її роботи було видання та розповсюдження книжок, створення читалень, організація вечорниць, вистав, курсів для неписьменних, одним словом, це товариство мало завдання поширювати письменність серед дорослих. Воно довгий час працювало за межами України і відновило свою роботу на рідній землі лише в 1988 р. у Львові. 16 грудня 1989 р. відбулась установча конференція першого легального форуму незалежної громадської організації у Києві, яку відкрив О.Гончар. На ній мова йшла про багатство і красу української мови. Учасники її зауважили, що потрібно боротися з мовним суржиком, удосконалювати і збагачувати мову своєї держави – українську, вживати її у повсякденному житті, на роботі, у навчанні і вдома, щоб утворювалося україномовне середовище, пропагувати її і навчати тих, хто її не знає [2, 78]. Учасники конференції констатували, що за часів національного поневолення освіту українською мовою та її інтелектуальний потенціал було втрачено. Просвітяни закликали якнайшвидше відродити наукові й творчі сили, щоб швидше дати українській мові зелене світло у її розвитку, забезпечивши освітні заклади і студентів високоякісною україномовною навчальною літературою, підручниками, посібниками, навчально-методичною літературою тощо. Учасники конференції звернули увагу на недостатню кількість україномовних книжок. Товариство української мови ім. Т. Г. Шевченка очолив Д.Павличко. У цьому ж році воно видало свій перший друкований орган – газету “Слово”. Восени 1990 р. на конференції в Києві головою Товариства було обрано П.Мовчана, самій організації присвоєно назву “Просвіта”, а з часом – Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка. Новий статут цієї організації розширював межі діяльності й коло культурологічної та патріотичної роботи.
„У ОДНІЄЇ ЖІНКИ ЗАБРАЛИ НАВІТЬ ВУЗЛИК З ЇЖЕЮ, СХОВАНИЙ У КОЛИСЦІ З ДИТИНОЮ...”
Я народився 1923 року в с. Синьооківка Золотоніського повіту Полтавської губернії, де й проживав під час голодомору. Було мені 10 років, як нашу сім'ю (дід, баба, батько, матір, та ще троє братів) застав той страшний голод. Починалось все зі створення у селі колгоспу в 1929 р. Звичайно, вимагали записуватись у члени колгоспу. І, що цікаво, роздавали вже готові бланки, де замість тебе написано: «Я, ПІБ., прошу зарахувати мене членом колгоспу». Грамотний ти чи ні—лише підписуйся, і завтра вже — на роботу!
Тарас ШЕВЧЕНКО, голова обласного об’єднання “Просвіти”, м. Запоріжжя …Возвеличу Малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх Поставлю слово. Т. Шевченко
Мова — це не лише науковий інтерес лінгвістів, а засіб спілкування освіченої нації. Саме тому вона потребує і принципового захисту, й усвідомлення, що без національної мови не уявляє себе ні математик, ні біолог, ні філософ. Проте цього не розуміють усі гілки української влади, але добре розуміють наші “друзі”. Наприклад, пригляньмося до того, що друкує головний орган російських письменників “Литературная газета”: в кожному її числі обов’язково є українофобський матеріал, спрямований передовсім проти української мови; для них вона — не “язык”, не “речь”, як пишуть їхні словники, а іронічна “мова”, яку слід нищити. А знищення мови веде до знищення народу, до перетворення його в “населення”, що працює в заготконторі. Чи розуміє це, скажімо, наш прем’єр, який видає свою газету “ВВ” не українською? Чи розуміє це Президент, що керує країною, в якій 90 відсотків друкованої продукції поширюється російською мовою?..
Якщо про радянське вторгнення у Чехословаччину сорок років тому зараз часто згадують і у нас, і на Заході, порівнюючи це вторгнення із діями російських військ у Грузії, то практично ніхто не веде мову у ці дні про політичне продовження і закономірне завершення стратегії воєнної окупації – про створення у "порятованій" державі системи влади, яка залишається начебто законною, але фактично повністю підпорядкована Кремлю.
