Вже сьогоднi мова, вiдсутня в Iнтернетi, - це мова, яка бiльше не iснує у модерному свiтi.

РЕКЛАМА

Останні новини

Написав Олексій 16-08-2015
2015-08-16-09-10-13Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах,...
Написав Анатолій Пікуль 04-09-2013
-revolution-ukraine- Багато хто з нас розуміє, що щось у нашій країні йде не так. Але не знає, як цьому зарадити. Інші ж докладають певних зусиль і роблять справу....
Написав Ольга Пугач 06-11-2012
2012-11-13-14-03-20 Пам’яті Ростислава Івановича ДОЦЕНКА – письменника, перекладача, літературного критика, мовознавця, лауреата літературної премії ім. М. Рильського...
Написав КУЦЕНКО Григорій Петрович 26-10-2012
-75- 75 РОКІВ ТОМУ. 27 (13 за старим стилем) жовтня 1937 р. САНДАРМОХ (КАРЕЛІЯ).       Сов. Секретно. АВ-2. СССР...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
-lr Ретроспектива почнеться 26 квітня 2012 року Показ фільмів режисера Івана Кавалерідзе відбудеться з участю Національного центру Олександра Довженка...
Написав Тарас Ковальський 06-04-2012
2012-04-06-17-06-00 Незважаючи на поширене переконання «Кіно – вигадка, яка не впливає безпосередньо на навколишнє життя», часом намагаюся посперечатися. Ось у лютому 2012...
Написав Тарас Ковальський 28-03-2012
-c------- Сайт www.inthefog-movie.com розповідає про другий ігровий фільм режисера Сергія Лозниці, автора документальних стрічок та фільму «Счастье мое»...
Написав Тарас Ковальський 15-03-2012
l-r---- 14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира В’ятровича:...
Написав Тарас Ковальський 27-02-2012
l-r- В лютому 2012 року в науковий обіг надійшла книга відомого мистецтвознавця Миколи Дмитренка (наклад видання – 300 примірників). В монографії...
Написав Ольга Пугач 26-02-2012
2012-02-26-20-02-44 Було це у перші роки відновлення української незалежності. У пошуках сонця та моря опинилися ми у західному Криму, точніше – у невеличкому містечку...
Написав Новинар 22-02-2012
q-140q- "Чардинін 140" – серія ретроспективних показів формату "німе кіно + жива музика", у рамках яких будуть показані найкращі зі збережених фільмів...
Написав Тарас Ковальський 08-02-2012
stus-i-vinnychyna У свідомості багатьох Василь Стус народжений  і вихований Донеччиною, її робітничим середовищем. Та лише тоді, коли шанувальники літератури глибше...
Написав Новинар 06-02-2012
-q-q Запрошуємо на прем’єрний показ документального фільму Віталія Загоруйка "Служба Безпеки ОУН. Зачинені...
Написав Ольга Пугач 04-02-2012
2012-02-04-18-36-25 Шановне товариство! Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде...
Написав Новинар 03-04-2011
2011-12-08-16-15-05   В Україні про вердикт Венеціанської комісії щодо коаліційного законопроекту про мови чули тільки зі слів двох членів Комісії від України -...
100 років Ольжичу Друк e-mail
Написав Ольга ПУГАЧ   
Неділя, 04 листопада 2007, 12:05
У суботу, 3 листопада 2007 р. ОУН(д) та громадськість Києва та України відзначила  100-річчя від дня народження Олега Ольжича, українського поета, археолога, публіциста, політика і громадського діяча.
Народився Олег Ольжич (Олег Кандиба) 27 липня 1907 року у Житомирі у родині видатного українського поета-лірика Олександра Олеся. Любов до України та вболівання за її долю Олег успадкував від батька, який у 1918-1919 роках був, як і багато хто зі свідомої української інтелігенції, безпосередньо причетний до спроби утвердження Української держави. У 1919 році Олександр Олесь, як член уряду УНР, змушений був емігрувати, а у 1924 р. покинули Україну і малолітній Олег Ольжич з мамою.
Вищу освіту О.Ольжич здобуває у Празі. Закінчивши у 1929 р. філософський факультет Карлового Університету, працює в археологічному відділі чеського Національного музею. Одночасно подорожує по Західній Україні, балканських країнах з метою вивчення археологічних матеріалів. Як науковець здобув ступінь доктора наук. У 1938 році читає лекції у Гарвардському університеті, бере участь в організації Українського Наукового інституту в ЗДА, збірник праць якого пізніше видає у Празі: «Збірник УНІ в Америці» (1939). Володіючи багатьма європейськими мовами, друкує наукові праці з археології в українських, чеських, англійських, німецьких виданнях, окремим друком вийшла наукова монографія.
Як поет Ольжич посідає видатне місце в новій українській поезії: його творчість широка діапазоном тем і сюжетів, історіософічна змістом, стримана й ощадна в мистецьких засобах, досконала формою. Сатиричну поезію підписував псевдонімом К.Костянтин.
О.Ольжич був співробітником багатьох журналів і газет, співпрацює з заснованим Д.Донцовим «Літературно-науковим вісником», у якому співробітничали у ті часи Є.Маланюк, Ю.Клен, У.Самчук, Ю.Липа, О.Теліга.
Підкорившись свідомому вибору, у 1929 р. вступає до ОУН, з часом стає керівним діячем цієї організації. За дорученням проводу ОУН бере участь у подіях на Закарпатті у 1938-1939 рр. У 1941 р., як керівник ОУН на окупованих німцями землях, бере участь в організації Української Національної Ради в Києві. Пізніше керує у Львові підпільною діяльністю ОУН А.Мельника.
У травні 1944 р. був заарештований гестапівцями й ув’язнений у концентраційному таборі Заксенхаузені, де і був закатований на допитах. Було йому тоді неповних 37 років.
Такі вони, українські націоналісти. Не жалували їх, м’яко кажучи, ні червоні, ні коричневі, та й сьогодні ще громадськості мало відомо про їх подвижницьке, жертовне життя. Саме тому маніпуляторам різних мастей та кольорів легко вдається втирати у мізки обивателя ганебну і нахабну брехню. Замість пишатися тим, що серед нашого люду були такі як О.Ольжич, О.Те ліга, їх побратими, бояться самих слів – український націоналіст. Та час іде… На сьогодні маємо у Києві вулицю імені Олега Ольжича, школа у Пущі-Водиці, на околиці Києва, де навчався Олег, тепер носить його ім’я.
Батько Олега Ольжича поет-лірик О.Олесь, автор вірша, який став студентським гімном, «Сміються й плачуть солов’ї», помер на 66 році життя, проживши після загибелі сина лише кілька тижнів.

                                                                                                                                      Ольга ПУГАЧ
 
СВОБОДА ДЛЯ УКРАЇНЦІВ Друк e-mail
Написав Володимир ФЕРЕНЦ   
Середа, 31 жовтня 2007, 09:36

Світ досягає високого рівня добробуту, але чи зростає пропорційно його свобода? З часом ми дедалі більше схиляємося до висновку, що не гроші, а тільки духовна свобода сучасної людини — найвища цінність, найбільше багатство життя. Це те, чого завжди бракує навіть заможним людям. Переважно не здогадуємось, що ми вільні, й тому не вміємо цінувати власну свободу і свободу ближніх. Саме тому так багато розчарованих і спраглих свободи людей в Україні. Хоч би скільки було зароблено грошей і перетворено їх на приватні садиби, машини, речі, горілку чи задоволення — українці традиційно скаржаться один одному на погане життя, погану погоду, неврожай і нікудишню владу. Скинувши тягар негативу на ближнього, побредуть знов, як загнані коні, на щоденну роботу, а після роботи знову метушаться біля своєї господарки або тліють у болоті дрібної пиятики чи біля телевізора, щоб неспокійно переспати ніч, і знову — на роботу.

 
Пам'яті видатного українського громадського діяча і вченого Анатолія Погрібного Друк e-mail
Написав Центральне правління   
П'ятниця, 12 жовтня 2007, 23:25

В зеніті творчої праці відійшов від нас у вічність громадський діяч, державотворець, просвітянин Анатолій Григорович Погрібний.

Він народився 3 січня 1942 року в селі Мочалище Бобровицького р-ну на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Київського у-ту ім.Т.Шевченка, захистив кандидатську дисертацію (про творчість Б.Грінченка) та докторську (з приводу проблеми художнього конфлікту в літературі). Професор Київського університету та Українського Вільного університету в Мюнхені.

А.Погрібний добре відомий як критик і літературознавець. У його доробку літературно-теоретичні, літературно-критичні та історико-монографічні праці (всього півтора десятка монографій та сотні статей).

Привертає увагу відсутність у творчості А.Погрібного комп'ютерних, вульгарно-соціологічних робіт. В числі конкретних митців, яким він присвятив свої дослідження, крім& Б.Грінченка, Яків Щоголів, П.Куліш, О.Гончар та ін.

За наукові заслуги обраний академіком Академії наук Вищої школи України, Вільної Української Академії наук (Нью-Йорк), дійсним членом наукового товариства ім.Т.Шевченка.

Водночас А.Погрібний широко знаний та авторитетний громадсько-культурний діяч. Він входив до ініціативних груп, що заснували Товариство української мови ім.Т.Шевченка ("Просвіта"). Усі ці роки А.Погрібний - член Центрального Правління "Просвіти", Народного Руху України, Конгресу Української інтелігенції. Є одним з керівників Національної спілки письменників України, членом Президії Української Всесвітньої Координаційної Ради, головою Всеукраїнського педагогічного товариства ім.Г.Ващенка. Член Ради з питань мовної політики при Президентові України.

Наукова та громадська праця А.Погрібного відіграла значну роль у формуванні національної самосвідомості громадян України, відчуття неперервності нашої духовної культури, приналежності до світового культурного процесу.

Громадська панахида і прощання відбудеться 13 жовтня 2007 року у приміщенні Національної філармонії України з 10:00 до 12:00.

Пам'ять про видатного українського письменника, оборонця української мови, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка Анатолія Погрібного назавжди збережеться в серцях українців.

Глибокі співчуття родині покійного.

 

Центральне правління

 
В Києві відкрилася книгарня „Смолоскип” Друк e-mail
Написав Тарас Ковальський   
Вівторок, 04 вересня 2007, 10:10

Вперше – виключно україномовний магазин

 
Неопалима франківська купина. Київський сюжет. Друк e-mail
Написав Ольга Пугач   
Субота, 25 серпня 2007, 15:52

Доповідь на конференції на честь 150-річчя І. Франка.
Чернівці, вересень 2006 р.

Ольга Пугач, голова КМО «Просвіта» ім Т. Шевченка.

«Отже, пані Ольго, я трішки більше вивчивши питання, утвердився в думці, що статтю пана Ющука слід розмістити у Live Journal (українською “Живий Журнал”, а усі його називають ЖЖ). Аргументи: ЖЖ однозначно найпотужніший ресурс такого типу у світовій мережі. Лише власні журнали у ньому мають близько 18 млн. користувачів. Серед них деякі учені і письменники. … До речі, ЖЖ підтримує багато мов і навіть такі як гельська і вельська…. Окрім того я розміщу саму статтю або лише посилання на ЖЖ Ivan Yushchuk на кількох форумах. Насамперед на форумі Української Правди у розділі “Мовні і міжнаціональні відносини”. А також на російсько-орієнтованих, у темах про українську мову і споріднених. У всіх випадках міститиметься посилання на ЖЖ Ivan Yushchuk.
…Ну і, зрозуміло, розмістити у ЖЖ треба і україно- і російськомовний варіянти статті. За певний час стаття почне жити в інтернеті своїм власним життям» - таким є дещо скорочений лист, який надійшов на мою електронну адресу 13 червня 2006 року. Дописувач – наш сучасник, молода людина – Данило Юрачківський. Він не є мовником, але його зацікавила стаття відомого українського мовознавця професора І. Ющука «12 фактів, що свідчать про давність Української мови», і він запропонував свої послуги з розміщення цієї праці в інтернет-мережі. Я навмисно подала досить розлогу цитату з листа, бо там є на що звернути увагу - це і мова, і ерудиція, і зацікавленість. Та у рік відзначення 150-річчя Івана Франка найважливішим для мене було те, що Данило – праправнук поета, один з онуків Зеновії Тарасівни Франко, доньки сина І. Франка Тараса Івановича.
Як добре, подумалось, що не загубився в київському велелюдді слід цієї родини. Ця історія дала поштовх до дослідження теми – «Родина І. Франка і Київ».
Почати можна було б, власне, з одруження Франка, австрійського підданого, на киянці, підданій Російської імперії, Ользі Хоружинській. Ольга - донька титулярного радника Федора Васильовича Хоружинського. Їх родина належала до високоосвічених знатних київських родин. Переказують, що були вони з дворянського роду.
Уперше тридцятирічний літератор Іван Франко прибув до Києва у 1885 р. у справі випуску українського літературного журналу, оселився у викладача колегіуму Павла Галагана Є.К.Трегубова за адресою вул. Фундуклеївська, №9 (пізніше - вул. Леніна, тепер це вул. Богдана Хмельницького). 21-річна Ольга була з кола київських приятелів Івана Франка та його однодумців. На той час Ольга вже закінчила Харківський інститут благородних дівиць і навчалась на Вищих жіночих курсах у Києві. У 1886 р. греко-уніата Івана Франка і православну Ольгу повінчали у Києві у церкві колегіуму Павла Галагана (Павлівській церкві).
Колегіум Павла Галагана знаходився за адресою вул. Фундуклеївська, буд.№11, там же була і велика бібліотека, у якій Франкові не раз доводилось бувати (тепер там є меморіальна дошка). За радянських часів у цьому приміщенні була відкрита середня школа №92, яка носила ім’я Івана Франка. У родині Франків була традиція віддавати дітей саме до цієї школи, навіть якщо приходилось їхати через усе місто. Школа ця у радянські часи зажила дурної слави надто української, бо вчились там не лише малі Франки, а і діти київської гуманітарної, і не тільки, еліти. Тож з часом цю школу закрили під тим приводом, що у ній буде створено музей поета. Натомість там відкрили музей української літератури, а музею І. Франка у Києві немає і понині. Школа №92 ім. І. Франка перемістилася з самого центру міста на затишну Тарасівську вулицю. Їй завжди щастило на директорів, тож у ній збереглися і найкращі традиції, і сам український дух.
Після одруження Франки переїздять до Львова. Надалі Франко не раз відвідує Київ, підтримує дружні стосунки з київськими літераторами, просвітянами, відвідує просвітянські заклади: Український клуб на Володимирській №42 та український театр Миколи Садовського (тепер це театр Оперети), приїздив на похорон друга П. Косача, батька Лесі Українки.
Після смерті І. Франка у 1916 р. його дружина залишається в Галичині. Ольга Франко мала запрошення від радянської влади повернутись до Києва, але вона цим не скористалась, померла вона у Львові у 1941 році.
Син І. Франка Петро (1890-1941), за освітою – інженер-хімік, науковець, педагог, письменник, перший директор муз. І. Франка у Львові, депутат ВР УРСР, був евакуйований зі Львова владою у перші ж дні війни з гітлерівською Німеччиною начебто в напрямку до Харкова. Відтоді живим його ніхто не бачив, ще й по сьогодні родина в очікуванні відомостей відносно причини зникнення, можливого місця захоронення тощо.
2006 року до університету ім. Т. Шевченка у Києві вступив на фізичний факультет праправнук Петра Івановича Франка сімнадцятирічний Мирослав Галущак.
62-річного сина І. Франка Тараса з родиною у 1950 році було перевезено зі Львова до Києва, можливо, щоб зменшити «шкідливі галицькі впливи» на родину поета. Заяву на переїзд вони не писали, бажань таких не виявляли. Так вирішила «комісія». У Києві їм надали велику 6-ти-кімнатну квартиру у центрі міста на Володимирській, біля оперного театру. Багатьом львів’янам, гостям Т. Франка, ця квартира була надійним київським дахом. Але і ця квартира на Володимирській, і квартири його дітей були під пильним наглядом, на всяк випадок. У Львові Тарас Іванович був директором музею І. Франка, а у Києві він завідував кабінетом І. Франка в інституті літератури. Він був поетом, письменником, перекладачем, науковцем. Його дисертація була присвячена дослідженню творчості батька. Займався викладацькою діяльністю, викладав в університетах Львова і Києва класичну філологію та латину.
У 1960 році у Києві відкрили перші станції метро, оголошення в якому, звісно ж, робились російською. Та невдовзі мова оголошень стала українською. Кияни були трохи здивовані, з якого б це дива?, багато хто щиро радів таким змінам. Ми тоді не знали, що домігся цього саме Тарас Іванович, неодноразово звертаючись з цього приводу і до Уряду, і до ЦК партії.
З ініціативи Тараса Івановича і при допомозі його товариша Ю.І. Назаренка, журналіста, перекладача, небайдужої до української справи людини, ім’я І. Франка було занесено до книги ЮНЕСКО. Через комісії, конференції ЮНЕСКО ім’я поета, його творчий доробок популяризується у цілому світі.
Радянська влада призначила Т. Франкові персональну пенсію – 150 рублів, це владі було посильно, максимальна за вислугою пенсія була тоді лише 120 рублів. Отже, формальні ознаки поваги і уваги мали місце. Помер Тарас Іванович у Києві у 1971 р.
Про дітей Тараса Франка, серед яких була і Зеновія Франко, академік Білодід, за переказами сучасників, у недалекому минулому висловлювався приблизно так: «…то деякі з них правильно розуміють політику партії і уряду, а деякі - ні…». Він, фактично, ствердив, що родичі поета були у ті часи поділені на зручних та незручних, або просто непотрібних. Схоже, що ця установка актуальна і понині, хоч змінилися керуючі партія і уряд не один раз. Бо чим інакше можна пояснити той факт, що онуки і правнуки Тараса Івановича жодним чином не були долучені до цьогорічного офіційного відзначення 150- річчя І. Франка? Не були навіть поінформовані – що, де, коли? Родина Зеновії Тарасівни Франко традиційно на 10-ту ранку прийшла з квітами до пам’ятника діду і прадіду, так вони чинять щорічно, там їх і зазняли телевізійники з каналу ICTV, так Київ уперше побачив на екрані ТV ще одну Франкову галузку. А усі офіційні заходи вони, родина, побачили по телевізору – і що, і хто, і для чого.
По переїзді зі Львова до Києва Зеновія Франко, випускниця Львівського університету, стала аспіранткою академіка-мовознавця Леоніда Арсеновича Булаховського, якого родина пані Зеновії характеризує як людину з добрим серцем. Але навіть ця поважна і добра людина не в силі була завадила владі примусити аспірантку Зеновію писати і захищати дисертацію на тему: «Боротьба І. Франка проти українських буржуазних націоналістів», хоча до кола наукових інтересів і Булаховського, і. З. Франко це не мало жодного відношення. І це був лише початок терору. У шістдесяті роки Зеновію Тарасівну, наукового співробітника інституту мовознавства ім. академіка Потебні, як багатьох її колег, не оминула хвиля переслідувань, звинувачень, репресій та тиску з боку влади. Дуже важливо було у той момент, щоб саме онука І. Франка писала якісь покаянні листи, у чомусь-там сама себе звинувачувала і таке інше. Така собі комуністична інквізиція, яка нагадувала про часи Галілея.
Докторська дисертація Зеновії Франко присвячена мовознавству, а саме українській ономастиці. У її діда також був інтерес і наукові праці у цьому питанні. Та захистити дисертацію їй не судилося, на те було, на жаль, багато причин. Померла Зеновія Тарасівна у 1991 році. Прощання з нею, на яке зібрався, здавалося, увесь інтелектуальний Київ, найкращим чином засвідчило, ким насправді була вона, онука Івана Франка, для своїх сучасників, друзів і колег, цілої країни.
Прекрасних, талановитих дітей виростило подружжя Зеновії Тарасівни та Павла Панасовича Юрачківського. Родина Юрачковського – типова українська інтелігентна родина, тож батько Павла відбув своє на Біломор-каналі, а менший братик, не дочекавшись батька з ув’язнення, помер у 33-му в сиротинці від голоду. Та про це іншим разом.
Обидва сини, – Юрко і Андрій Юрачківські – математики, мають наукові ступені, Андрій – доктор фіз-мат наук, професор Київського університету ім. Шевченка. Це саме він був щиро подивований, що їх і сьогодні так послідовно ігнорують під час офіційних урочистостей, пов’язаних з їх славним прадідом. Про сина Юрія Юрачківського Данила трохи було на початку цієї оповіді, діти Андрія – Богдан і Оля. Богдан вже працює після закінчення ВНЗ, а Оля – студентка НТУУ «КПІ» , вона активна у суспільному житті, волонтер однієї з громадських організацій, яка переймається у тому числі питаннями запобігання торгівлі людьми. Саме про це вона розповідала 27 серпня у телевізійному репортажі, присвяченому пам’яті її славного прапрадіда. Отже, на сьогодні серед молодих людей Києва є четверо зі славного роду Франків: Данило, Богдан, Оля і Мирослав, і усі вони є дуже сучасними. Неопалима франківська купина.
Громадськість Києва сподівається, що до наступної визначної дати від дня народження нашого славного поета, драматурга, видатного громадського діяча, справжнього українця наше місто, столиця України, матиме музей, нехай би це була навіть філія Львівського. Київ має на такі сподівання усі підстави і права.
Джерела:
1. Енциклопедія українознавства, т.9, с. 3525-3530. –Л: Видання НТШ ім. Шевченка у Львові, Фонд духовного відродження ім. митрополита Андрея Шептицького, 2000.
2. Киев. Энциклопедический справочник с. 668-669. –К: Главная редакция УСЭ, 1985.
3. УРЕС, т.3, с.537-538. –К: Головна редакція УРЕ, 1987.
4. «Караван историй. Украина». Июль, 2006, с. 142-153. «Блиц-принт» Киев.та ін.

Вересень-жовтень 2006 року, Київ
 
<< Початок < Попередня 11 12 13 14 15 Наступна > Кінець >>

Сторінка 14 з 15

Просвітянські видання

Василь Чепурний

Акурайку

Категорія: Просвітянські видання

Максим Рильський, Максим Рильський

Життя духовного основа

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Солтановська, Ніна Солтановська

"Хто ми?"

Категорія: Просвітянські видання

Ніна Вітушко, Ніна Вітушко

"Просвіта" - наша доля

Категорія: Просвітянські видання


Книги ВЦ "Просвіта"

  • Замінований рай

    Володимир Базилевський. Замінований рай Мова: Українська Рік видання: 2018 Кіл-ть сторінок:...

  • Український формат

    Павло Мовчан. Український формат: збірник статей, есеїв, виступів Мова: Українська...

  • Копана гора

    Василь Клічак. Копана гора: лірика Мова: Українська Рік видання: 2017Кіл-ть сторінок: 200...

Цей день в українській історії

15 листопада 1884
Народився Радзієвський Микола Іванович, український композитор та диригент (†1965).

15 листопада 1966
Стус Дмитро Васильович педагог, лауреат Шевченківскької премії.

15 листопада 1952
Пішла з життя Крушельницька Соломія Амвросіївна, відома українська оперна співачка, педагог.

15 листопада 2001
У м. Сумах закінчила роботу російсько-українська комісія з делімітації сухопутного кордону між державами.

15 листопада 1967
За антирадянську діяльність до трьох років в'язниці засуджений український політик В. Чорновіл.

15 листопада 1918
Після проголошення проросійського курсу українського Кабінету Міністрів отаман С. Петлюра оголосив його поза законом.

15 листопада 1946
Введено в навчальний процес новий, наближений до російського, український правопис, схвалений 8 травня 1945 постановою Ради Міністрів УРСР.

15 листопада 1919
За спільним рішенням Директорії та уряду УНР члени Директорії Федір Швець та Андрій Макаренко виїхали з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симонові Петлюрі.

Переглянути всі події.

Авторські блоги

Друзі сайту

Всеукраїнська тижнева газета Сіверщина Молода Просвіта
МВарта Просвіта
НСПУ Портал Українців Одещини

©2007 - 2018 Вільний просвітянський портал "Просвітянин". Всі права захищено.
Дизайн розроблено Avis. Кооринатор сайту - Ольга Пугач. Адміністратор - Анатолій Пікуль
Hosted by OpenPortal
Вся інформація, що розміщена на сайті, взята з відкритих джерел.
[Vox.com.ua] 
Портал українця Український рейтинг 
TOP.TOPUA.NET Yandex CY
feed-image RSS