У всiх народiв мова - це засiб спiлкування, у нас це - фактор вiдчуження. Не iнтелектуальне надбання столiть, не код порозумiння, не першоелемент лiтератури, а з важкої руки Iмперiї ще й досi для багатьох - це ознака нацiоналiзму, сепаратизму, причина конфлiктiв i моральних травм. [Лiна Костенко]
Жили собі при колгоспній фермі два шолудові пси. Пси як пси, навіть звали їх однаково- Бобиками. Харчувались чим попадеться і завжди разом. Обоє однаково кістляві і закусані блохами. Відрізнялись тільки вдачею. Бобик перший був правдивим гавкуном і ревно сторжив колгоспне майно. Як кажуть, чесно і до кінця виконував свій обов’язок. Другий Бобик мав натуру хитру, терся біля ніг завфермою, ставав на задні лапи і навіть носив капелюха за добряче підпилим хазяїном.
Пройшло десять років і колгоспна ферма стала приватною разом з колгоспниками і колгоспними Бобиками. Згодом нещасні колгоспники повиїжджали на заробітки в якусь Португалію-залишились на хазяйстві лише два Бобики. Хазяїн спочатку приїздив на крутій машині, а згодом і навідуватись перестав.Залишив замість услужливого Бобика. Відтоді хитрий Бобик зажив собі як великий пан, самовдоволено походжаючи по двору в фірмовому ошийнику з притороченими до нього ключами від комор і головне- від комори із заморським собачим кормом. А бідний Бобик бігав туди-сюди весь день- працював. Мусив старатись, бо колишній друзяка запанів і навіть грозився витурити його геть у велике неоране поле на голодну смерть. Ніде правди діти, найбільшим задоволенням Бобика-шефа було дійняти Бобика-трудягу і вигавкатись вволю. Від цього росла його пиха та уявна велич.
А що голодував бідний Бобик, то істинна правда. Раз винайшов він для себе маленьку кісточку і взявся потайки обгризати. Раптом налетів на нього Бобик0шеф і спаплюжив нещасного на болото. Потоптав його за те, що посмів без дозволу підняти з землі. Вхопив дрібну кісточку та й викинув геть.
Сидить, труситься бідний Бобик голодний, обмоклий під дощем. Великі собачі сльози змиває прохолодна вода. І думається йому , що хай би були заїжджі гицлі забрали його на мило, а краще заразом обох тоді ще однаково нещасних Бобиків. Згадав як вони, два шолудиві спи, разом шукали поживу на колгоспному звалищі. Гай, Гай! Не дай Бог з бобика шефа!
Отут мав би бути байці кінець, але не можу зосередитись для заключного слова. Гамірно дуже від жалісного собачого скавуління, що долинаї з того боку ела, де колись була колгоспна ферма. То вже якийсь новий посіпака наводить порядок, бо хитрого Бобика забрав хазяїн до себе. Немає кінця байці про двох Бобиків. Таке воно життя…собаче.
Коли певною мовою перестають спілкуватися діти — це свідчить про серйозну загрозу її зникнення. Для маленького українця, що зростає в зросійщених містах, важ...
1927 року за сценарієм Павла Нечеси (Миргородського) було знято фільм «Борислав сміється» (в прокаті «Королі воску»). Режисер і оператор фільму Йосип Рона, х...
14 березня 2012 року (в середу) «Україна молода» опублікувала матеріал Валерія Бобровича «Похибка сценарію» та цитату історика Володимира Вятровича: «Той арг...
Шановне товариство!
Пропонуємо вам познайомитись з однією з багаточисельних проблем, які існують у нашому просвітянському просторі. Мова йде про повну ...
