Українці переконалися в необхідності контролювати владу і водночас пересвідчилися в тому, що це майже неможливо. Доведеться шукати вразливі больові точки панівної верхівки і так учитися демократії. Владна еліта пише ухвали, і тому жодні збори нічого не вирішують, а мітинги — лише акції для досягнення заздалегідь відомої комусь мети. Демократія не починається і не закінчується вічами. Щоб реально контролювати владу, потрібні не лише віча, а найголовніше — сильні українські громадські організації, але розбудовувати їх не вигідно жодному із сучасних політиків.

Справжня демократія “ставить у рамки” велику політику і заважає навішувати локшину на вуха пересічного українця. Тому на масові акції політиків народові особливо надіятися не варто, вони потрібні лише як тусовка і місце зустрічі активних українців, щоб шукати свою справжню форму демократії, періодично пробуджуватися від апатії чи скидати тягар депресії. Це нагода уважно придивитися до учасників політичних шоу як до маріонеток, уявляючи тих, хто незримо тримає в руках нитки і здалеку вважає себе потужним Карабасом-Барабасом. Дороге політшоу корисне тим, що народ проходить школу демократії на-дурняк, адже хтось із народу ніколи б не зміг отак гарно і дорого все обставити: з музикою, сценою, ораторами групи розігріву публіки і довгоочікуваним тріумфальним виходом головного “гуру” із “гущі народу” на імпровізований, оглушуючий звуком і видовищем “броньовик”. Це — клас! Вища політична верхівка недарма організовує дорогі політичні акції. Діючим політикам конче потрібні результати польових досліджень громадянської активності мас. По-перше, соціологічні дослідження і послуги політтехнологів — дороге задоволення і майже не допомагають на виборах. Дорогоцінної правди ця братія ніколи не розкаже, бо не відає. По-друге, українці майже ніколи не діють так, як обіцяють. Українська “дуля в кишені” давно б зіпсувала олігархам політичну забаву, якби не куплені ЗМІ й постійні штучні ситуації виборів без вибору. Капітал інвестує і пильнує політику, розглядаючи Україну лише як грандіозний азартний бізнес-проект без жодного сентименту до етнічних українців і всіх потенційних виборців. Їм не треба несподіванок електорату, тому й платять великі гроші за проекти польових досліджень настроїв української громади. Це варте мільйонів, адже знаменита “стабільність” береже мільярди всім, хто успішно багатіє на українських землях, населених добрими і роботящими українцями. Дуже цікавим був би контрольований досвідченим соціальним провокатором (у доброму сенсі слова) проект руху громадянського протесту за права. Соціальний рух — це бажана для вищої політики форма громадського руху протесту. Вони дадуть мізерну, необтяжливу для бізнесу і бюджету добавку до зарплат, пенсій, подачок… Водночас народ продемонструє світові, що в Україні є демократія. Дуже важливо, щоб це був громадянський рух, а не партія і на цьому варто постійно наголошувати. В нашому поляризованому і збаламученому суспільстві лише громадянський рух може давати широке поле маневру і добре сприйматися на всій території України. Люди інтуїтивно відчувають реальну можливість всеукраїнського єднання лише в громадській організації за справедливість. У голові засіло гасло ще з тих виборів “Справедливість є, за неї варто боротися!” У чому суть справедливості для українців, ніхто не розшифровує. Невже в більших зарплатах, пенсіях і подачках на виживання бідних? Скоро інформація про справжні наміри і можливості різних верств українського суспільства в різних реґіонах країни стане на вагу золота. Немає жодного сумніву, що заради такої інформації фінансуються масові акції. Потім, на виборах, українцям пообіцяють саме те, чого вони голосно домагалися на вічах і навіть те, що не наважувалися висловити вголос. У цьому немає нічого поганого. На минулих виборах це спрацювало — українцям говорили те, що вони хотіли почути, і завдяки цій технології ставали переможцями. Хоча ні, краще не відкривати українцям цього секрету, який, власне, лежить на поверхні, але його затушовано рожевими кольорами демагогії, соціальних обіцянок і популізму. На багатих політшоу етнічним українцям не говоритимуть про специфічну сліпоту впливових політичних сил до проблеми державної мови і зросійщення і ніхто не кричатиме з дорогої “попсової” сцени в народ: “Чому так мало свідомих етнічних українців у політиці, при владі й на впливових посадах у ключових видах суспільної діяльності?” Ніхто не пояснить громаді, чому від частки впливу етнічних українців безпосередньо залежить доля держави і життєвий успіх громадян. Може, саме у мізерності впливу українського етнічного чинника криється причина всіх проблем влади, бідності й нещастя багатьох простих громадян? Чому рух за справедливість природно не очолюють націонал-демократи, а замість цього пару з “українського чайника” випускає “свій” соціаліст Луценко? У передчутті виборів хтось потужно і грошовито перехоплює ініціативу націонал-демократів. Без грошей на дорогі театралізовані політакції і без доступу до ЗМІ доводити народові свою значимість і силу буде дуже важко. Проте є дотепний і дешевий спосіб: спробувати використати чуже оплачене дійство з максимальною користю для народу, давати українцям уроки демократії замість стояти збоку і слухати демагогію заїжджих чужих професійних будителів народу. Українці повинні дізнатись, як зробити Україну українською без допомоги політиків, особливо тих, що не спромоглися за роки незалежності допомогти етнічним українцям самовизначитися в Україні. Краще пізно, але українська нація повинна самовизначитись без допомоги влади і прогресивного людства. Час пригадати собі, як то бути вільним українцем, говорити українською мовою і в такий спосіб повертати Україні українськість, самостійність і державну силу. Чесні політики про пенсії і тарифи повинні говорити, лише сказавши слово правди про штучні перешкоди повному самовизначенню українців в Україні й занадто великий вплив сторонніх сил на українське життя і владу. Коли найбільша, основна за чисельністю етнічна громада — українці — досі не самовизначились і не можуть реалізувати власну мовну, культурну, релігійну і господарську самобутність, не можуть жити вільним життям, говорити про громадянську самооборону замість заклику до громадянського й етнічного самоствердження українців щонайменше нечесно. Якщо українці зрозуміють, хто вони і яких батьків діти, про самозбереження треба буде думати тим, хто прагне злиденний і дискримінований стан українців остаточно і навіки “стабілізувати”. Щоб контролювати владу, українцям достатньо навчитися поважати власні цінності, зробити українську мову, культуру, традиції і віру цінностями владної, ділової еліти і політиків. Замість народної самооборони потрібне швидке й повноцінне народне самоутвердження і самовизначення українців в Україні.

Володимир ФЕРЕНЦ,
м. Івано-Франківськ

 

http://slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=4735