Справді, кому ж, як не екологам, бити на сполох? Людям, які не раз попереджали про реальні загрози стихії, що нині прагнуть не допустити повторення трагедії. Ось чому так тісно було у залі інформагенції “Новини”. Перед присутніми виступали керівники Центру Віктор Мельничук, Ярослав Мовчан, інші відомі екологи.
В оприлюдненій Заяві Національного екологічного центру України було названо глобальні,  хронічні причини цих та схожих катастроф. Це, насамперед, відсутність у державі виваженої екологічної політики (до слова, в порушення міжнародних зобов’язань України), тотальне недотримання природоохоронного законодавства з безвідповідальністю винних, а також тривала криза управління у природоохоронній сфері. Та й профільне міністерство, яке в цивілізованих країнах — потужна й авторитетна структура, у нас, на жаль, вважають третьорядним відомством.
Наслідки більш ніж сумні, якщо повернутися конкретно до цієї катастрофи. І в Заяві Центру було спрогнозовано значно більшу, ніж влада називає (на кілька мільярдів) цифру коштів, потрібних на подолання наслідків стихії, особливо довготривалих.
Між тим, хоч як це дивно, навіть в такій ситуації в державі й далі “проштовхують” досить дивні й сумнівні проекти. Такі, що, по-перше, поглинатимуть немалі кошти, які мали б піти на “латання” екологічних “дірок”, а по-друге, досить непередбачувані в сенсі нових стихійних лих. Ідеться, зокрема, про будівництво так званих ГАЕС, яке досить різко оцінили на “круглому столі” і в Заяві Центру. Однак низка цих ГАЕС вже діє або їх споруджують саме в зонах, щойно охоплених стихійним лихом.
Що таке ГАЕС? Щодо них цього року вже відбулися два громадські слухання — в травні у столиці й у червні у Миколаєві (про Ташлицьку ГАЕС). Не вдаючись у науково-технічні подробиці, зазначимо, що ГАЕС — це гідроакумулююча електростанція, тобто посестра гідроелектростанції. Історія ще розсудить, що то було, починаючи від Дніпрогесу на великих будовах комунізму, зокрема й найбільших у світі сибірських та, що для нас суттєвіше, — на водній артерії України  Дніпрі. Тоді казали, що це джерело майже “дармової електрики”, але в багатьох країнах до нього ставляться досить насторожено, принаймні, обережно. Не завадило б це і  нам, в Україні, з її рівнинними річками, “рукотворними морями”, з якими ще доведеться мати справу. Тож ГАЕС будують поруч, у комплексі з діючими ГЕС, для начебто раціонального виробництва й використання електрики — маневруючи двома станціями, перекидаючи гігантські маси води з одного водосховища в інше. Окреме і ще не з’ясоване питання — наскільки це вигідно економічно, враховуючи величезні затрати на такі станції. Але крім того, йдеться в заяві Національного екологічного центру України, “ніхто не порахував вартість безповоротно знищених у процесі будівництва природних ресурсів та історико-культурних цінностей, рекреаційних ресурсів”.
Передбачаю, що одразу з’являться супротивники в опонентів
ГАЕС. Принаймні на “круглому столі” йшлося про “енергетичне лобі”, готове проштовхувати будь-які проекти. Тож будуть і аргументи за ГАЕС. Насамперед згадають про “енергетичну безпеку” чи енергозабезпечення держави, про те, що треба нарешті вириватися з енергетичного зарубіжного рабства. Та й “рекреаційні ресурси”, а тим більше “історико-культурні цінності” для деяких прагматиків — сентимент, порожній звук. На часі серйозна суспільна дискусія довкола ГАЕС.
Повертаючись до теми повені в Західній Україні, я на “круглому столі” запитав екологів: чи стало це лихо застереженням щодо недопущення схожих лих в інших точках? “Не стало” — була коротка й, на жаль, невесела відповідь. І назвали кілька потенційних небезпек. Одна з них — величезні поклади нічиїх отрутохімікатів в аграрному секторі. Один з екологів додав, що водна стихія дісталася й до цих “бомб уповільненої дії”, подекуди затопивши склади з пестицидами. Вони, мабуть, уже пливуть у море…

Всеукраїнський культурологічний тижневик "Слово Просвіта" №33 (462) за 14-20.08.2008 р.