Спрадавна український народ славився своїми звичаями та традиціями. Пропонуємо розглянути на нашому сайті цикл зимових свят

Введення
Початок зимового циклу календарних свят найбільш виразно виступає 4 грудня— Богородичне свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці. Цей день у народі ще називають Третя Пречиста (що значить непорочна, незаймана) або Введіння.
 Вважалося, що Введення відкривало собою зимовий святковий сезон. На Рівненщині говорили: «Введення прийде, свят наведе». І дійсно, після 4 грудня йшла низка свят: Катерини, Андрія, Варвари, Сави, Миколи, Ганни і, нарешті, Різдво, Новий рік, Водохрещі.
Існує чимало введінських прикмет та звичаїв. Хто в цей день вранці перший до хати прийде, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народними віруваннями перший полазник приносить до хати щастя або невдачу. Якщо першим у хату заходив молодий, гарний чоловік, а до того ж ще й з грішми — добра ознака: увесь рік в оселі будуть усі здорові й будуть «вестися" гроші. Якщо ж до хати зайде немічний, старий та ще й бідний чоловік — це погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться... А найгірше, як увійде до хати стара жінка — «то вже добра не жди...» Обряди й повір'я, пов'язані із «полазником» були поширені в Галичині, Волині, Поділлі й Закарпатті.
 Прислів'я розкривають прагнення хлібороба зазирнути в майбутнє, передбачити, якою буде наступна зима і як вона вплине на врожай: «Як Введення мосте мостки, а Микола носить гвіздки, то люта зима буде», «Як ляже глибока зима, готов глибокі закрома», «Скільки на Введення води, стільки на Юрія трави», «Як на Введення вода, то буде в мисці молоко».
В окремих регіонах України на Введення починалися деякі види робіт, що за існуючим у народі повір'ям, може забезпечити успіх протягом усього року.
На Черкащині, наприклад, у давнину деякі жінки опівночі проти Введення сідали голими на порозі сінешних дверей і пряли «самосівні» коноплі, «щоб прядиво пішло на руку».
У східних областях України ще донедавна зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введення. З цією метою дівчата збиралися в такому місці, де три струмки зливалися в одне русло. Набравши води у глечик, запалювали два поліна, а коли вогонь добре розгорявся, тримали їх над глиняною мискою й лляли воду так, щоб вона проходила поміж двома вогнями. При цьому промовляли заклинання. За віруваннями такі магічні дійства принаджували парубків.
Українським селянам були відомі колись «житійські правила, пов'язані із цим святом — що можна і чого не можна робити в цей день: «До Введення можна копати лопатою землю, а від нього до Благовіщення не можна, бо земля спочиває і на літо сили набирається», «Від Введення до Дев'ятого четверга (Дев'ятий четвер після Різдва Христового) не можна бити білизну праником, або це зашкодить ниві та приводить улітку бурю на поля»; «Коноплі треба потерти до Введення, а той, хто їх тре після цього свята, накликає бурю на поля, а на себе від людей зневагу».
Через три дні після Введіння день великомучениці Катерини.

Катерини

День великомучениці Катерини у народі зазвичай називали Катерини,свято жіночої долі.Саме в цей день дівчата ворожать і заклинають долю.
Ранком до схід-сонця дівчата йшли в садок та зрізали гілочку вишні, ставили їх у воду чи землю на покуті або на вікні у хаті. Якщо вони розцвітали до Різдва або Нового року, — це передвіщало скорий шлюб, якщо ні-то кепська ознака. У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть в наступному році. Для цього у воду ставили гілочки по кількості членів сім'ї, позначаючи їх кольоровими нитками. Чия гілка розквітне — той довго житиме, чия всохне — захворіє або помре. Рослини, що розквітали в найбільш суворий зимовий час, були зрозумілим народному світогляду символом нового відродження природи. Тому їм приписувалась особлива сила — магічним способом пов'язана з долею людей.
Із вечорницями в день Катерини пов'язаний ще один звичай, який називається в народі «заклинання долі або судженого». В день Катерини дівчата закликають долю, а через 5 днів, на Андрія, доля показує їм свої дари. Заклинання долі полягає в тому, що дівчата, зібравшись в яку-небудь хату, варять, кашу із пшона та маку й опівночі, перед тим як заспівають перші півні, обгортають горщик новим рушником і простують до воріт. Кожна із них вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горщик із вечерею і тричі гукає: «Доле, доле, йди до нас вечеряти! Якщо ж у цей час заспіває півень, то значить «доля обізвалася», якщо ж ні: «Доля оглохла, не чує мого голосу». Журиться дівчина і проклинає долю: «Щоб ти зозулі не чула, блуднице моя!». Поганою прикметою було, коли зірка з неба впаде-«погасне доля».
Напередодні свята Катерини парубки постували, щоб Бог послав їм добру жінку.